Поговоримо про міфологію...

Как отличить политический миф от сакрального
Июнь 3rd, 2007

Сакральный (священный, архаический) миф, с точки зрения формы, является рассказом ряда связанных между собой событий, а не, в отличие от философии и науки, их логической цепочкой. При этом, определяя миф как устный рассказ, мы отделяем его от других культурных форм, близких к мифу: картины на религиозные сюжеты, скульптура, барельефы, маски.

Традиционно большинство исследователей сводят содержание мифов к теогонии (создание богов), космогонии (создание мира) и антропогонии (создание человека). Кроме определения формы и содержания мифов, в схему их исследования включают также и критерии культурного статуса мифа. Это означает, что в отличие от обычного рассказа, миф должен отличаться сакральностью, должен быть объектом почитания, воплощать и подтверждать систему религиозных верований общественной группы.

В свою очередь, политический миф определяется как стойкое душевное образование с искусственно созданным пониманием реальных социально-политических феноменов и действий, специально или не специально украшенным разными умозаключительными выводами, выдумками, фантазией. Политический миф является элементом мифологического сознания, «эмоционально усиленный чувственным пониманием политической реальности, которое вытесняет и замещает реальное понимание ее, и ее настоящее знание».

В политической мифологии изменяется отношение между рациональным и иррациональным. В отличие от архаичного мифа, политический миф начинается не с нерациональной идеи, которая позже рационализуется, а с рационального задума, который позже осмысленно наполняется нерациональной сущностью, хоть и рационален по форме (успехи, достижения, обещания, демонстрация мощи и так далее). Но эта рациональность обычно получает иррациональный вид через соответствующие культы, ритуалы, символы действительности. Даже эмоциональность получает рациональные импульсы и восславляет реальных героев, действительно позитивные идеи, а сам миф включает реальные ценности: справедливость, свобода, разум, политическая мощь.

Поэтому к наиболее отличительным чертам этих двух видов мифов относят следующие:

1. В традиционных мифах объектом мифологизации являются боги, культурные герои или предки; в мифах ХХ века - реальные люди и события современного и недавнего прошлого.

2. Политические мифы не наследуются из глубины веков, а создаются отдельными людьми или группами людей. Они опираются на научные теории своего времени, которые стремятся дать политическим мифам правдоподобный и научноподобный вид. Со временем начинают существовать независимо от своих творцов, против которых даже могут быть направлены.

3. Политические мифы, в отличие от мифов архаичных, распространяются не на словах, или в виде текстов, а главным образом через средства массовой информации.

Эти различия дают исчерпывающее понимание отличия политического мифа от первоисточника – мифа сакрального.

Треба, мабуть, окремі гілки завести - під джерела з міфології "сакральної" і окремо - на міфологію "політичну"...

Squirrel пише:Треба, мабуть, окремі гілки завести - під джерела з міфології "сакральної" і окремо - на міфологію "політичну"...

Інше не цитую, але мається на увазі про весь "обсяг теми" - теоретичний бік.
Якось випало з ока, а тепер варто артикулювати: саме поняття "міф" на жаль хто тільки як тільки не розуміє. Навіть пропаганду називають міфом.
Так от пропоную розглянути суто методологичний підхід до визначення "міфології".
Мені імпонує такий - він чіткий та ясний, хоча й не найпоширеніший.
Міфологія - це один з чотирьох типів сегментованого світогляду.
Чотири базових НЕфілосоських і НЕпобутових типа - це наступні: міфологія, наука, мистецтво, релігія.
Суто умовно (тобто використовуючи лексікон, а не тлумачення його) - є така собі четвертична матриця світоглядів, за концепцією "інтервального методу" в епістемології.
Протиставлення та збіг типів за шкалою "ідеалізм-матеріалізм", "об\єктивний-суб\єктивний", останнє значить джерело походження (напр. голова людини або Бог).
Мистецтво: суб\єктивний ідеалізм
Релігія: об\єктивний ідеалізм
Наука: об\єктивний матеріалізм
Міфологія: суб\єктивний матеріалізм.
Ці сегментні типи весь час перемішуються в двох інших типах мислення та світогляду: 1) побутовий, в якому ця суміш утворюється стихійно, за законами психології індивідума, 2) філософський, в якому МАЄ поєднуватися нестихійно

В цьому підході міфологія є таким собі "абсолютним матеріалізмом", тобто таким станом души та розуму, в якому навіть найідеальніші структури та явища є цілком матеріальні. Наприклад, Любов - то така тітка з великими грудями, а Справедливість - то такий дядько з трагично обвислими вусами. Його можна суто матеріально прогнати геть з дому, і не буде в домі справедливості. І так далі

Tatarchuk пише:
Інше не цитую, але мається на увазі про весь "обсяг теми" - теоретичний бік.
Якось випало з ока, а тепер варто артикулювати: саме поняття "міф" на жаль хто тільки як тільки не розуміє. Навіть пропаганду називають міфом.
Так от пропоную розглянути суто методологичний підхід до визначення "міфології".
....
Наука: об\єктивний матеріалізм
Міфологія: суб\єктивний матеріалізм.
Ці сегментні типи весь час перемішуються в двох інших типах мислення та світогляду: 1) побутовий, в якому ця суміш утворюється стихійно, за законами психології індивідума, 2) філософський, в якому МАЄ поєднуватися нестихійно

В цьому підході міфологія є таким собі "абсолютним матеріалізмом", тобто таким станом души та розуму, в якому навіть найідеальніші структури та явища є цілком матеріальні. Наприклад, Любов - то така тітка з великими грудями, а Справедливість - то такий дядько з трагично обвислими вусами. Його можна суто матеріально прогнати геть з дому, і не буде в домі справедливості. І так далі

Угу.
Тіко, як на мене, все ще простіше. Щодо дядька - то таке, не обов'язкове врешті. У міфологічних сюжетах є "діючі особи" які не мають "обличння", або мають яке завгодно обличчя і ніхто не знає, як воно виглядає насправді. Той же Перелісник, наприклад.

Необхідність існування міфології, як на мене, визначається простою сентенцією: "Люди керуються у своєму житті не фактами, а своїми уявленнями про них". Людина так влаштована, що вона має жити у цілісному світі. Коли у тому світі з'являється щось невідоме, незрозуміле - це викликає психологічний дискомфорт. Людина втрачає впевненість у вірності і відповідності своїх дій. Цю дірку негайно треба якимось чином закрити. Отак виникла наука Але не завжди "об'єктивний матеріалізм" у сучасному своєму стані здатен закрити цю дірку. Крім того - життя людини трішечки не досить, щоб "знати" все. Ось ця дилема і вирішується за допомогою міфології. Це "знання" людини про її персональний світ. У кожного своє, але окремі елементи - спільні на певний соціум, а деякі - навіть на все людство.

Тому "політична міфологія" така сама реальність як "сакральна міфологія". А "Ленін", "Вашингтон" та "Петлюра" - приблизно такі самі реальні як "дядько справедливість". Водночас, наприклад, "Петра Холодного" покищо практично неіснує, окрім як для тих, хто про нього знає. Але з часом, з творенням української "історичної пам'яті" він стане приблизно таким самим міфічним пресонажем, як "Луначарський".

А постмодернізм - то страшна штука

Доній розлютив Дедді, коли в ефірі 5-го каналу сказав що українську націю як міф у ХІХ столітті придумало кілька дядьок
У зв\язку з чим розгорнулася бурхлива дискусія на ВФ http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1201987798&first=1202030870&last=1201964093

Tatarchuk пише:Доній розлютив Дедді, коли в ефірі 5-го каналу сказав що українську націю як міф у ХІХ столітті придумало кілька дядьок
У зв\язку з чим розгорнулася бурхлива дискусія на ВФ http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1201987798&first=1202030870&last=1201964093

Це і є - міфологія в дії. З дуже характерними, як на мене, проявами. Як бачте, на міфологію політичну і міфологію більш пізніх періодів більший попит ніж на добу Руси. Може варто ту епопею якось зонувати/хнонікувати якимось чином? Бо якраз за цією мійданівською гілкою дуже чітко відстежується попит на міфологеми (складові) сучасної необхідності. Треба мабуть по тому ще й глосарій зробити. Мабуть, таки зроблю десь на днях.