Трипілля та іже з ним

Автор: Валентин МОЙСЕЄНКО
Дзеркало тижня № 3 (428) 25 — 31 січня 2003
http://www.dt.ua/3000/3150/37386/


Дискусія про існування писемності у трипільців точиться вже давно. Так, два роки тому побачило світ солідне дослідження І.Ткачука і Я.Мельника «Семіотичний аналіз трипільсько-кукутенських знакових систем». Не оминув зазначеної проблеми у своїй монографії «Трипільська цивілізація» (Київ, 2002 рік) і Михайло Відейко. Висновки цих та інших праць зводяться до того, що трипільці, на жаль, не мали повноцінної писемності, а передавали з покоління в покоління інформацію, зашифровану у візерунках на знаменитій мальованій кераміці.

Спроби розшифрувати трипільські знаки з допомогою давньогрецької та інших європейських мов теж не дали результатів. Хоч інакше не могло й бути, адже знаки найперших у світі мов — шумерський клинопис, єгипетські та китайські ієрогліфи — означали слова, а літери давньогрецької чи латини — вже звуки.

З інших позицій підійшов до розв’язання проблеми московський шумерознавець Анатолій Кифішин (до речі, наш земляк). Ще 1993 року його запросив відвідати пам’ятку археології «Кам’яна Могила» поблизу Мелітополя Юрій Шилов. У своєму дослідженні «Древнее святилище «Каменная Могила». Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ—ІІІ тыс. до н. э.» (Київ, 2001 рік) Анатолій Кифішин стверджує, що йому вдалося розшифрувати піктограми на 40 панно та 16 кам’яних табличках, так званих «скрижалях» VІІ—ІІІ тисячоліть до н. е. Крім того, автор розшифрував календар Кам’яної Могили, початки якого сягають ще ХІІ тисячоліття до н.е. Він робить висновок, що святилище Кам’яна Могила впродовж тисячоліть було найвпливовішим духовно-релігійним центром значної частини Євразії.

А що ж на це відповіла наша офіційна археологічна наука? Її представники просто не звертають уваги на гіпотезу Кифішина, заявляючи при нагоді, що все це нісенітниця, і мають для цього певні підстави. Річ у тому, що написи на крихкому піщанику гротів та печер Кам’яної Могили неможливо продатувати з допомогою радіовуглецевого аналізу, а знайдені культурні рештки нечисленні й перемішані. Саме тому незмінний директор заповідника «Кам’яна Могила» Борис Михайлов у своєму дослідженні «Петроглифы Каменной Могилы» (Запоріжжя, 1999 рік) продатував більшість піктограм пам’ятки ІІІ—ІІ тисячоліттями до н. е.

Проте передбачливий А. Кифішин у своєму дослідженні навів розшифрування протошумерських піктограм із багатьох місць Європи та Азії, у тому числі знаменитих печер з кольоровими панно на півдні Франції поблизу селища Арсі-сюр-Кюр, Трансільванії, Подунав’я, Придністров’я і навіть турецької Анатолії. Ці написи досить точно продатовані закордонними археологами. При цьому першопочатки вказаної писемності Анатолій Кифішин зараховує до магічних знаків-символів, намальованих на кістках мамонта та стінах печер ще 30—20 тисяч років тому. Очевидно, що у пересічного читача таке припущення може викликати лише посмішку. Проте останнім часом європейська наука прийшла до визнання факту існування єдиної матеріальної і духовної культури, включно зі спільною мовою, у палеолітичного населення Європи від Ла-Маншу до Уральських гір до часу останнього оледеніння, яке настало трохи більше 20 тисяч років тому. Вперше цю думку висловив радянський археолог С.Замятін ще півстоліття тому. З урахуванням вищесказаного, можливість зародження початків ритуальної писемності на території Європи в такі наддавні часи не видається вже фантастичною.

З розшифрувань Кифішина випливає, що такі протошумерські піктограми, як «зерно», «ячмінь», «мотика», «плуг», «колесо» і навіть «пиво», вперше з’явилися у Кам’яній Могилі, Трансільванії, Подунав’ї та Придністров’ї в V—ІV тисячоліттях до н. е., тобто в період поширення в Центральній та Південно-Східній Європі культури примітивного мотичного землеробства. Правда, в приазовських степах, де міститься Кам’яна Могила, землеробством у ті часи не займалися. Отже, і в часи культури Кукутені-Трипілля між її духовними осередками та святилищем «Кам’яна Могила» мав існувати інтенсивний взаємозбагачувальний зв’язок. Проте ранньотрипільське поселення Лука-Врублівецька в Придністров’ї, написи з якого по А.Бібікову розшифрував А.Кифішин, віддалене більш як на 600 кілометрів від святилища. Тому мене зацікавило питання: а як же знамениті трипільські протоміста на території Черкаської області? Невже при їх розкопках не знайдено піктограм?

Офіційно — ні. Правильніше буде сказати — їх ніхто й не шукав. У кожному разі, в центральних київських музеях, крім двох надбитих пряселець з написами, я нічого такого не знайшов. Але якщо ви відвідаєте провінційний музей історії хліборобства в Тальному на Черкащині, то зможете побачити три глиняних черепки з дрібними піктограмами (тому можна не сумніватися, що трипільці мали гостріший зір, ніж ми). На них натрапив у 1973—1976 роках при розкопках другого за величиною трипільського протоміста Майданецьке, площею близько 200 га незмінний директор музею Вадим Мицик.

Свої знахідки Вадим Мицик показав легенді української археології Валентинові Даниленку. За його сприяння в Майданецькому було проведено геомагнітну розвідку з докладного визначення розташування споруд міста і розкопано кілька десятків будівель. Розкопки дали безліч цікавих знахідок, та найбільш сенсаційними стали глиняні кульки різного діаметру.

Шумерознавці вже понад століття вважають, що глиняні кульки різного діаметру використовувалися насамперед у храмових господарствах для обліку зерна, худоби та інших продуктів. При цьому найбільша кулька означає число 360, тобто кількість днів у році (тоді ще не знали, що в році 365 днів), середня — 60 (це число — дорівнює загальній кількості суглобів на пальцях рук та ніг), 10 — кількості пальців на руках чи ногах. Ось, виявляється, з якої сивої давнини прийшло до нас число 60, щоб за кілька тисяч років перетворитись на 60 хвилин та 60 секунд. Щодо «дзвіночків» на глиняній табличці, то вони означають одиницю, крапка — 10, інші ж піктограми — найменування продуктів та міри їх об’єму. До речі, «дзвіночки» знаходять і на трипільських поселеннях. Один із них експонується в Національному музеї історії України в Києві. Приблизно за тисячу років з часу заснування перших міст-держав у Південній Месопотамії шумерські рахівники повністю перенесли облік на глиняні таблички. При цьому одинички-«дзвіночки» поступово трансформувались у гострі кути, а глиняні кульки — в більш тупі (тому вказаний спосіб письма одержав назву «клинопис»).

Та повернімося до так званих «протошумерських піктограм». Попервах я, як і переважна більшість читачів дослідження Анатолія Кифішина, поставився до його розшифрувань досить скептично. Та цікавість перемогла, і я спробував виокремити з його дослідження найбільш прості і водночас вживані піктограми. Слід зазначити, що багато піктограм Кам’яної Могили мають не одне, а кілька значень. Деякі з них досить дотепні та смішні, в чому не важко переконатися.

Звичайно, Анатолій Кифішин — першопроходець і може багато в чому помилятися. Проте лише визнання того факту, що піктограми Кам’яної Могили та культури Кукутені-Трипілля є протошумерськими, кардинальним чином змінить наше розуміння становлення першопочатків людської цивілізації на теренах нинішньої України і Європи взагалі. Правда, для цього нам доведеться змінити давно усталені стереотипи, а це інколи так складно…

Зараз знову стає модно говорити про трипільську культуру. Сім’я відомих колекціонерів-філантропів Платонових зібрала дуже непогану колекцію трипільської кераміки, знайденої, наскільки мені відомо, на Черкащині. Зараз вона експонується в Софії Київській. Не секрет, що за цілий трипільський горщик підпільний «археолог» отримує щонайменше 50 у.о. Глиняних кульок і «дзвіночків» у колекції Платонових немає: адже ніхто не знає про їх призначення і справжню ціну, а отже, й не купує. Тому якщо їх і знаходять, то просто викидають як непотріб.

Звичайно, все вищевказане — на сьогодні лише гіпотеза, але гіпотеза аргументована. Остаточно поставити крапки над «і» зможуть американські, німецькі чи французькі шумерознавці, адже Україна фахівців такого профілю не має взагалі.

Інший, не менш перспективний напрям — зробити порівняльний аналіз відповідності організації трипільських протоміст — організації найбільш ранніх південношумерських міст-держав. Я вже працюю над цим і знайшов ряд аналогій.

А поки цього не зроблено, необхідно збирати нові й нові матеріальні докази. Хтозна, можливо, за кілька десятків років глиняні кульки з Майданецького продаватимуться на аукціоні Сотбі за божевільні гроші, а туристи з усього світу, хильнувши пива, приготованого за шумерськими рецептами (трипільські навряд чи вдасться знайти), тинятимуться реконструйованими вулицями цього міста — провісника людської цивілізації, меланхолійно розмірковуючи над феноменом «людини розумної».