Шевченкіада

Загальновідомою є легенда про написання Шевченком в ніч на Різдво твору відомого як "Заповіт". Згідно неї Шевченко напередодні тяжко захворів і в передчутті смерті написав цей твір. Та, попри розповсюдженість легенди, мало хто знає, що Шевченко ніколи не давав назви "Заповіт" жодному зі своїх творів. А можливо і написав твір відомий під цією назвою не в ніч на Різдво і з зовсім інших причин, ніж їх потрактовує легенда. Читачам форуму пропонується альтернативний погляд на події напередодні Різдва 1845 року та на збірку, до якої Шевченко вмістив твір, відомий як "Заповіт".

ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ ЦИКЛ ПОЕЗІЙ Т.Г.ШЕВЧЕНКА ТА ЗБІРКА «ТРИ ЛІТА»

Протягом 1843-45 рр. Т.Шевченко двічи побував на Переяславщині. Тут написани твори: «Безталанний» /«Тризна»/, 1843, Яготин; «Розрита могила», 1843, Березань; у 1845 р. «Наймичка» 13.11., «Кавказ» 18.11, «Еретик» /Посвята Шафарикові / 22.11 /всі Переяслав/; «І мертвим, і живим, і ненародженим...», 14. 11 «Холодний яр» 17.11, «Псалми Давідові» 19.12, «Маленькій Мар'яні» 20.12. «Минають дні, минають ночі...» 21.12, «Три літа» 22.12 / всі В'юнища/, «Заповіт» 25.12, Переяслав.
Особливе місце в поетичній спадщині Шевченка посідає Переяславський цикл поезій 1845 р., від «Наймички» до «Заповіту». Попри всі випадковості, як то: хвороба, Різдвяна ніч і можливі інші обставини, народження «Заповіту» наприкінці 1845 р. аж ніяк не можна вважати випадковим.
Навіть просте ознайомлення з поезіями циклу в хронології їх створення говорить про те, що «Заповіт» є закономірним наслідком величезної творчої роботи що охоплює принаймні весь Переяславський період. На нашу думку, весь цикл віддзеркалює / і в цьому значенні є / процес поетичного аналізу певної проблеми, розвязка якої породила «Заповіт».
Всі названі поезії, за винятком «Тризни» та посвяти до поеми «Еретик» внесені Т.Шевченком до збірки "Три літа". Це дає підстави вважати, що в збірці підіймається та ж проблема, що хвилювала поета в період створення Переяславського циклу. Але порядок поезій / за винятком місця «Наймички»-«Заповіту» / - змінено.
У 1966 р. «Наукова думка» видала книгу ТШєвченка «Три літа»./1/Автограф поезій 1843-45 рр. Прийнято вважати, що «вірші збірки «Три літа» становлять єдиний ідейно-тематичний цикл» /2/, де "поезії розташовані в хронологічній послідовності їх написання. Ця послідовность у збірці, однак, не завжди додержується, слід гадати через відсутність у поета окремих автографів під час вписування віршів у збірку". Уже сам підзаголовок / «Автографи поезій»/ свідчить про відношення до книги, як до такого собі «альбома», куди, без будь-якої логіки, «довільно» /4/ вписані поезії, так само «випадково» не включені деякі твори цього ж періоду. Такий підхід є не позицією автора післямови до видання Євгена Шабліовського, а редакції видання - «Наукової думки».
Про яку хронологію можна говорити по відношення до збірки, де з 23 поезій у хронологічному порядку розташовані лише дві /«Сова»-06.05.1844 та «Дівочі ночі» 18.05.1844/.
Чи є якісь підстави вважати, що автор «довільно» чи «випадково» розташовує тексти? Сам термін «довільно» у даному відношенні не зовсім конкретний, ми його розуміємо таким чином, що автора не цікавить послідовність розміщення поезій в збірці. Отже, чи можна вважати, що автора не цікавить порядок розміщення поезій у збірці? Думається, що ні.
Станемо на позицію Євгена Шабліовського. На його думку: «Закінчення поезії «Великий льох» від слів «Копають день» помилково підшите в іншому місці /стор.75/ Шевченко позначив це місце «зірочкою», щоб під час друкування збірки виправити помилку»./5/ 3 нашої позиції Шевченко розмістив заключні рядки містерії «Великий льох» у відповідному місці і вжив відповідних позначок, аби запропонувати / але не примусити / читачу прочитати ці рядки двічі, спочатку в прямому контексті, а потім повернутись до них ще один раз, вже після того, як буде прочитано «Стоїть в селі Суботові...», «І мертвим, і живим, і народженим...», та основний текст містерії. Якщо стати на позицію автора післямови, то слід з однаковою увагою віднестись до всіх авторських позначок, принаймні тих, що стосуються тексту містерії. Перший аркуш заключної частини (титульний лист) містерії «Великий льох» мають ще одну авторську позначку - вертикальну лінію посередині аркуша. Але таку саму лінію мають аркуші з текстом ще восьми поезій. «Гоголю» - арк.9. «Розрита могила» - арк.10,11, «Сова» - арк.35, «Кавказ» - арк.69, «І мертвим, і живим...» - арк. З, «Холодний яр»- арк.98, «Псалми Давідові» - арк.103-105 та «Заповіт» - арк,106. При тому, якщо лінії на аркушах всіх вищеназваних поезій нанесени від руки і після того, як був написаний текст, то «Псалми Давідові» вписани в дві колонки на аркушах передньо, акуратно, під лінейку, як всі інші лінії розміткі тексту[7], розділених посередині вертикальною лінією. Про що це говорить? По-перше, про те, що ідея особливого, в дві колонки, розміщення тексту на сторинці спочатку відносилась ключно до «Псалмів Давідових». і лише після завершення збірки Шевченко розділив шляхом компонування на площині сторинки певну групу вже записаних поезій. А по-друге - про те, що автор надає навіть розміщенню текстів на стринці надзвичайно великої ваги, і бідь яка розмова про їх «довільне» розміщення в композиції збірки свідчать про повне нерозуміння авторського ставлення до цього питання.
На нашу думку, «Три літа» є авторською тематичною збіркою, своєрідною лірико-епічною /Баєва/, чи лірико-драматичною /Мормель/ композицією, де Шевченко виступає як автор творів, автор композиції, художник та редактор.
Якщо розміщення творів у збірці не випадкове /не «довільне»/, постає питання принципів її побудови, логіки розміщення матеріалів. На нашу думку, принцип композиції збірки «Три літа» єдиний з принципом композиції збірки «Кобзар», логіка побудови композиції збірки є логікою «синтезу», передачі, втілення певної проблеми чи образу. Але за будь якого вирішення питання принципів міщення матеріалів збірки /окрім «довільного», випадкового/ уже саме її існування дає можливість співставити логіку двох різних процесів, прочитати поезії Переяславського циклу в двох різних авторських контекстах, що поглиблює як розуміння самих поезій і циклів /збірок/, так, зрештою, і самого автора.
Цитована література:,
1 .Т.Шевченко. Три літа. Автографи поезій 1843-1845 років. Наукова думка - К.,1966.
2.Є.Шабліовський./Післямова/ у вид.Т.Шевченко.Цит.вид.-С. 11. 3.Там само.
4.В.С.Бородін. «Три літа» у вид. Шевченків словник.-К., 1966. Т.2.-С. 5.Є.Шабліовський./Післямова/у вид.Т.Шевченко.Цит.вид.-С. 11

У меня есть "Кобзар" Шевченко (февраль 1917), раритет, так сказать... а еще нравится Шевченко, как художник (отдельные его работы, конечно)........

Карл пише:У меня есть "Кобзар" Шевченко (февраль 1917), раритет, так сказать... а еще нравится Шевченко, как художник (отдельные его работы, конечно)........

А скільки творів у тому Вашому раритеті? Це не порожня цікавість. Бо я таки маю враження, що практично в кожного з нас є книга на обкладинці якої написано: "Кобзар" і десь (чи перед назвою, чи після) зазначено Т. Шевченко. Але всі ті "Кобзарі" - зовсім різні...
Кобзар, як кожен виданий твір чи подія оповитий самою легенд. Одна з них - у першому пості. Ось Вам ще одна.
Був собі Великий син українського народу, звали його Тарасом. Бачив той Тарас як українців дурять та поневолюють. І вирішив він їм правду розповісти, словом пророчим очі відкрити. І написав книгу, і назвав її "Кобзар". І сила тієї книги була такою, що в того, хто її читав одразу полуда з очей спадала, і бачив він правду. І злякались можновладці тієї правди, і вирішили книгу ув'язнити. Але як то зробити? І тоді наробили вони багато різних книг і назвали всі їх "Кобзар", а справжнього "Кобзаря" всіми правдами і направдами видурили в людей і знищили... І от бере тоді людина того фальшивого "Кобзаря", читає-читає, а полуда з очей не спадає, правди людина не бачить. Але є, кажуть люди, ще кілька тих, справжніх, кобзарів. І досі на них владці полюють. Але доки вони є - є буде Україна.
Ось така легенда. Вона і досі побутує по селах, а етнографи її систематично фіксують.